Історія наставника Артема

Як Ви вперше дізналися про програму наставництва і чому вирішили стати наставником для дитини з інституційного закладу?

Моє знайомство з наставництвом відбулося близько п’яти років тому, ще в студентські роки. Якось мій сусід розповів, що проводить акторські майстер-класи для підлітків у рамках програми Корпоративного наставництва від Асоціації наставництва. Я давно шукав щось подібне, щось, що дасть можливість бути корисним суспільству.

Яким був процес приєднання до програми наставництва і що вас найбільше вразило під час навчання?

Процес входження в програму був серйозним — медогляд, документи, навчання. Пройти медичний огляд та зібрати всі довідки — це перевірка на міцність та серйозність ваших намірів. Але саме навчання стало для мене відкриттям. Це був дуже важливий і цінний досвід. Мені взагалі здається, що такі курси має проходити кожна людина. Це не лише про взаємодію з дітьми вразливих категорій, це глибоке розуміння того, як формується особистість, як будуються довіра, безпека, ставлення до світу. Такі знання потрібні всім, не лише наставникам.

Розкажіть про ваш досвід взаємодії із підопічним? Чи помітили ви якісь зміни з часом?

З Дімою — моїм менті — ми пройшли чимало: від участі в заходах до вступу в коледж і навіть у джазову музичну школу. З часом і я, і оточуючі почали бачити зміни: з’явилася впевненість, ініціатива, бажання пробувати нове. Це дуже цінні перемоги. Діма почав формувати нову модель поведінки, виходити з ролі жертви і брати відповідальність за своє життя, додалася впевненість у собі. Якщо обернутися і поглянути назад, то ми разом пройшли великий шлях, хоч і маленькими кроками.

З якими викликами Ви стикнулися у ролі наставника, як Ви їх переборюєте і як вони вплинули на Ваш особистий розвиток?

Нас навчали бути поруч. Нічого не вимагати, не очікувати і не нав’язувати. Давати простір і час, щоб дитина сама відкрилася, коли буде готова. Це про прийняття і терпіння. І багато якихось страхів ще там знялося, тому що нам розказували, який може бути досвід у них, який може бути досвід у нас, яка у цьому різниця.  Нам пояснили, для чого ми взагалі будемо з дітьми взаємодіяти. Тому, в принципі, в мене взагалі складнощів ніяких не було. А потім це вже, знаєте, якась більш глибша історія, коли ти розумієш, що ви просто різні люди, що ти отак бачиш цей світ, а він його бачить інакше, і тут нема правильного чи неправильного, ви просто знаходите спільну мову.

Звісно, не все було легко. Але поруч завжди була професійна підтримка координатора Асоціації наставництва, без якої ми б далеко не зайшли. Адже це як зв’язкова ланка між дитиною і наставником, і її роль важко переоцінити.

Наставництво змінює — і дитину, і тебе самого. Це не лише про допомогу, це про взаємодію, розширення світогляду, переосмислення. Але перш ніж зануритися в цю історію, варто чесно відповісти собі: навіщо мені це? Якщо йдеш не заради себе, а щоб бути поруч із кимось — це вже правильний крок.

Які поради Ви дали б іншим людям, які розглядають можливість стати наставниками для підлітків вразливих категорій?

Якщо ти відчуваєш, що хочеш бути корисним, але не знаєш як — зроби перший крок. Знайди програму наставництва у своєму місті, поговори з координатором, приєднайся до зустрічі. Не бійся відповідальності — бо разом з нею приходить глибина, нові сенси і справжнє зростання. Наставництво — це не обов’язок. Це можливість. І вона може змінити життя.

Друзі, якщо вас надихнула історія Артема і ви хочете більше дізнатися про програму Наставництва для дітей з інституційних закладів, запрошуємо вас на інформаційну онлайн-зустріч, яку проводять спеціалісти Асоціації наставництва в останню середу щомісяця о 19:00.

Зареєструватись на інфозустріч