Історія наставниці Тетяни

— Як Ви вперше дізналися про програму наставництва і чому вирішили стати наставницею для дитини з інституційного закладу?

— Про програму наставництва я дізналася ще в 2016 році. Ідея мені дуже сподобалась. Я довго чекала, поки у нас в області (Донецькій) вона запрацює. Потім зрозуміла, що треба починати робити  щось самій.

Я вирішила стати наставницею, бо на той час мої діти вже були доволі дорослі та перестали потребувати багато моєї уваги та підтримки.  А я мала достатньо ресурсу, вільного часу, фінансів, досвіду у вихованні власних дітей та велике бажання допомогти іншій дитині.  Взагалі я завжди мріяла про усиновлення, але виявилося, що моя родина до цього не готова. Тому наставництво стало для мене, так би мовити, здійсненням моєї мрії в трошки іншій версії.

— З якими викликами Ви стикнулися у ролі наставниці?

Викликів було, насправді, багато. Але найсерйознішим вважаю — відсутність супроводу. Можу точно сказати, що якщо б я в Києві не познайомилась з Асоціацію Наставництва, яка щиро прийняла нас до себе в команду, наша пара б розпалася. Не маючи досвіду у спілкуванні з дітьми цієї вразливої категорії, не думаю що я б впоралася самостійно. Супровід повинен бути обов'язково, саме він допоміг нам зберегти пару та продовжити взаємодію в нелегкий час початку війни. Так, я прочитала багато книжок, але потрібен був практичний досвід, поради практичного психолога про конкретні випадки. І це все я знайшла в Асоціації. 

Моя підопічна – дуже тиха, слухняна та закрита дівчинка. Основним завданням нашої взаємодії я обрала навчити її приймати власні рішення, обирати те, що подобається саме їй, а також казати «ні».  Адже, на мою думку, здатність приймати власні рішення та нести за них відповідальність, вміння казати «НІ»,  вміння звертатися по допомогою за необхідності та вміння правильно вести комунікацію — є надзвичайно важливими навичками, які потрібно допомагати розвивати. 

— Які зміни Ви помітили в житті Вашої підопічної після того, як Ви стали її наставницею?

Зміни відбулися! Це дуже надихає. Люба стала доволі самостійною, їй стало набагато легше спілкуватись, висловлювати свої бажання та потреби, вона може відстоювати свої кордони у відносинах з однолітками.  Звичайно, ще є над чим працювати, але отримані результати надихають її і додають впевненості в наступних кроках. Хочу зазначити, що це зовсім не моя заслуга, Люба все робить сама. Для неї це — величезна робота. Я тільки підтримувала і підтримую її на цьому шляху.

— Як Ви оцінюєте важливість та вплив наставника на життя підлітків, які раніше не мали значущих дорослих у своєму житті?

Важливість значущого дорослого в житті дитини важко переоцінити, ми всі про це знаємо. У кожної дитини повинен бути дорослий, який зацікавлений бачити його життя повністю,  вцілому, а не тільки якійсь його частини (тільки школа, або тільки інтернат, або тільки ПТУ).

Головна особливість підліткового віку — що це період ідентифікації. У підлітка з'являється здатність передивитися, переосмислити своє життя, відповісти на питання : «Хто я?» «Чого я хочу в цьому житті?». І в цей важливий для нього момент дуже потрібно, щоб поруч була людина, з якою можна про це відверто поговорити, хто допоможе, чи хоча б вислухає. І наставник може стати  такою людиною.    

— Які досягнення чи успіхи Вашого підопічного ви хотіли б відзначити після вашої взаємодії?

Головним досягненнями нашої з Любою взаємодії я вважаю: переїзд до м. Києва, зміна навчального закладу, влаштування Люби до соціальної квартири, постановка на квартирний облік у м. Києві. Такі великі зміни дуже вплинули на неї. Середовище, в якому вона опинилась, змушує до певних дій. Зараз вона навчається очно, спілкується з однолітками, чудово орієнтується у великому місті, сама справляється з побутовими справами в квартирі, розподіляє свій бюджет. А ще вона навчилася подорожувати потягом по Україні. Це все надає їй все більшу впевненість в собі.

— Які моменти в Вашій взаємодії з підопічним найбільш Вас надихають?

Для мене було важливо відчувати, що моя підтримка дійсно потрібна моїй дівчинці. Адже в основному ініціатором всіх наших спільних дій була я. Але були моменти, коли вона звернулася до мене по допомогу: наприклад, коли загубила телефон, або коли сама загубилася у незнайомому місті. В ті критичні моменти потрібна була негайна допомога, і разом ми впорались. А я зрозуміла, що вона все ж таки може звертатися за допомогою, і це просто чудово.  

— Які поради Ви дали б іншим людям, які розглядають можливість стати наставниками для підлітків вразливих категорій?

Якщо Ви дійсно хочете допомогти змінити на краще хоча б одне життя,  відчуваєте, що маєте на це достатньо емоційного ресурсу, то вважаю що треба однозначно спробувати.

Для тих людей, хто не мав досвіду спілкування з дітьми вразливої категорії, наставництво – це найпривабливіший варіант. Тому що:

1. Це не страшно. Ви не берете на себе повну відповідальність за дитину (за неї відповідає інституційний заклад). Ви будете знаходитись під постійним супроводом спеціалістів, що завжди готові допомогти.

2. Це не складно: не потрібно якихось специфічних педагогічних знань (в дітей достатньо педагогів). Головна задача наставництва – показати підлітку як влаштоване доросле життя. Для цього достатньо Вашого життєвого досвіду.

3. Це не дорого: витрати мінімальні.

4. Це не потребує багато часу: 2-3 години на тиждень.

5. Це не змінює повністю Ваше життя: скоріше просто додає в Ваше життя ще один дуже важливий та цікавий соціальний  проект.

6. Підлітки вже достатньо дорослі, щоб зрозуміти сенс вашої взаємодії. Вони не плутають ролі, не сприймають вас як потенційних батьків, і це добре.

Звичайно, не треба мати ілюзій з приводу великих звершень. Скоріш за все їх не буде. Також, не треба чекати  вдячності від дитини. Але, якщо уявити, що навіть якісь ваші слова, вчинки чи  поради в майбутньому дорослому житті зможуть вберегти дитину від хибного або небезпечного кроку, чи допоможуть вистояти в скрутній ситуації, то тоді точно всі ваші зусилля не марні!

— Які зміни ви б хотіли б побачити у майбутньому в програмах наставництва?

Дуже хотілося б, щоб наставництво розвивалося. Щоб у кожної дитини, яка не змогла потрапити в сім'ю, все одно був би значущий дорослий. Мені здається, що налагодження взаємодії та співпраці між різними благодійними організаціями, які дотичні до цієї теми, могло б дати дуже гарні результати у розвитку наставництва в нашій країні. 

---

Друзі, якщо вас надихнула історія Тетяни та її підопічної, і ви хочете більше дізнатися про програму Наставництва для дітей з інституційних закладів, запрошуємо вас на інформаційну онлайн-зустріч, яку проводять спеціалісти Асоціації наставництва в останню середу щомісяця о 19:00.

Зареєструватись на інфозустріч