Історія наставниці Таші

Як Ви вперше дізналися про програму наставництва і чому вирішили стати наставником для дитини з інституційного закладу?

Декілька років тому я прийшла в соціальну службу із запитом на всиновлення. Працівниця служби дуже детально пояснила мені всі етапи цього процесу і як до нього підготуватися. На той момент я зрозуміла, що ресурсів на всиновлення в нас з чоловіком не було. І мені запропонували розглянути наставництво. Про наставництво я до цього не чула і не знала, що це взагалі існує.

Я записалася на навчання, і пройшла співбесіду, збір документів та сам тренінг щойно набралася група. Із власного досвіду можу сказати, що навчання дуже класне, дуже структурне. Вам дають базу, пояснюють, усі кроки та складові цього процесу. Я вважаю, що та інформація, яку дають на навчанні, неймовірна, дуже потрібна і корисна.

Чи важливий для Вас був супровід/поради спеціалістів Асоціації наставництва і чому?

Знайомство із дитиною у мене відбулося дуже швидко, майже одразу після закінчення навчання. Ось уже півтора роки ми взаємодіємо з моєю дівчинкою. З моменту першої зустрічі і протягом всього цього часу я отримувала підтримку від координатора програми наставництва Асоціації, за що я неймовірно вдячна. Адже на навчанні розповідають про різні кейси, але всі життєві ситуації передбачити неможливо.  Є моменти, де наставник може сумніватися, і дуже важливо, щоб була людина, на яку можна спертися, яка може підтримати, дати додаткову інформацію, пораду, бо вона має набагато більший досвід у цьому. Для мене це дуже цінно. Я вважаю, що супровід наставника та дитини протягом усього процесу  взаємодії є надзвичайно важливою складовою наставництва.

З якими викликами Ви стикнулися у ролі наставника, як Ви їх переборюєте?

Звісно під час нашої спільно взаємодії у мене виникали певні челенджі, адже моя підопічна це підліток, це вже сформована особистість, зі своїм характером, своїм баченням. Були ситуації, де я не знала, як діяти, і зверталась до Марії, координатора проєкту наставництва, і вона підтримувала мене, і нагадувала про те, що є головним в цьому процесі. Це допомагало долати труднощі і не зійти з цього шляху.

 Які моменти в Вашій взаємодії з підопічним найбільш Вас надихають?

Для мене дуже важливо, що моя дівчинка має людину, якій можна написати чи подзвонити будь-коли з будь-чим. І вона отримує підтримку і розуміння. Ми з нею це проговорювали, це була і її ініціатива. Я неймовірно нею пишаюся, як вона розвивається, і якими неймовірними темпами вона це робить! Я сподіваюсь, що наш зв’язок продовжиться на роки.

Як Ви оцінюєте важливість та вплив наставника на життя підлітків, які раніше не мали значущих дорослих у своєму житті?

Я особисто маю таку історію, що в мене не було надійного «безпечного» дорослого, тому розумію, наскільки важливий наставник у житті дитини, яка не має значимого дорослого, до якого можна звернутись за підтримкою. Я тому і пішла в наставництво, коли зрозуміла, який вплив ця програма має на життя дітей вразливих категорій. І з власного досвіду знаю, коли в тебе є людина, до якої ти можеш звернутися, розказати будь-що, що в твоєму житті стається, і отримати просто підтримку без засудження, без критики, що ти якийсь не такий, це дуже класно, це надзвичайно важливо, це про прийняття, особливо в підлітковому віці.

Які навички Ви вважаєте найбільш важливими для дітей з інституційних закладів, щоб вони змогли успішно інтегруватися в самостійне життя?

Щодо навиків, які важливо допомагати розвивати дітям з досвідом інституційного виховання, то це дуже необхідно. Кожна дитина має свої потреби. Моя підопічна перебувала в закладі досить недовгий період, тож для нас одним з пріоритетів був догляд та турбота про себе. Ми впроваджували піклування про себе, про своє здоров’я як рутину. Моя дівчинка також ділилася, як багато різних освітніх та кар’єрно орієнтованих заходів для них проводила Асоціація в рамках програми Корпоративне наставництво. Вони відвідували різні підприємства, знайомились із професіями, бачили все різноманіття можливостей життя поза закладом та як можна досягти успіху і певних результатів різними методами, як зробити правильний вибір. Також ми разом з нею були на тренінгу з фінансової грамотності, який проводила Асоціація. Це було дуже цікаво і пізнавально.

Які зміни ви б хотіли б побачити у майбутньому в програмах наставництва?

Я дуже рада, що у нас в країні реалізується наставництво. Мені б дуже хотілося, щоб це було, як донорство крові – норма для всіх. Щоб про нього знали всі люди, щоб у інфорпросторі було більше інформації про таку можливість підтримки дітей. Бо раніше я не знала про це. А потім стала розповідати про це своїм друзям, писати пости в соцмережах, щоб пояснити своїй, хоч і невеликій, аудиторії що це таке і його важливість. Адже я сама бачу, як це працює, як це впливає на дітей.

Які поради Ви дали б іншим людям, які розглядають можливість стати наставниками для підлітків вразливих категорій?

Для людей, які розглядають можливість стати наставником, я б порадила просто йти і діяти, не боятися. Звісно, можуть бути якісь острахи, але коли ви приходите і потрапляєте на навчання, з вами працюють гарні спеціалісти, та й програма дуже класна. Я вже за цей час вивчилася на психолога, і ще краще розумію тепер, чого нас вчили, що нам розказували, що нам пояснювали. Тому просто приходьте. Мені дуже сподобалося на навчанні відсутність тиску на людину. Ти приходиш, навчаєшся, та в процесі розуміючи, що можливо це поки не твоє, можеш зупинитися і не йти далі. І це нормально, абсолютно. Але ти маєш прийти і спробувати зрозуміти, як взагалі працює наставництво, бо це особливий світ. Це діти, яким потрібна допомога, і ти можеш допомогти!

Друзі, якщо вас надихнула історія Таші і ви хочете більше дізнатися про програму Наставництва для дітей з інституційних закладів, запрошуємо вас на інформаційну онлайн-зустріч, яку проводять спеціалісти Асоціації наставництва в останню середу щомісяця о 19:00.

Зареєструватись на інфозустріч